ВЧИМОСЯ БУТИ 

             ДОБРИМИ ЛЮДЬМИ

        Мета: навчити оцінювати вчинки героїв, по­глиблювати уміння творчо працювати; форму­вати у дітей уявленим про те, що добра, чуйна людина завжди допомагає іншим, поважає їх, піклується про стареньких; розвивати мовлення учнів; виховувати чуйність, уважність, доброту, милосердя.

 Обладнання: оповідання В.Сухомлинського «Іменинний обід» у запису: фотографії, прислів’я.

                                               Хід заходу

—Діти, подивіться, будь ласка, на дошку, прочи­тайте та поясніть, що означає вислів: «Вчимося бути добрими людьми».

—Милосердя, доброта... Ще з давньоруських часів благодійність була традицією нашого народу. Цілком природним і закономірним вважалося допо­могти знедоленому, нещасному, поділитись шмат­ком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, захистити скривдженого.

       Учениця

 Не говори про доброту,

Коли ти нею сам не сяєш,

Коли у радощах витаєш,

Забувши про чужу біду.

Бо доброта — не тільки те,

Що обіймає тепле слово.

В цім почутті така основа,

 Яка з глибин душі росте.

Коли її не маєш ти,

То раниш людяне в людині.

Немає вищої святині,

Ніж чисте слово доброти.

 

— Доброта і милосердя — багатоликі. Потреба в них повсякчасна. Навіть тоді, коли немає біди, на­віть там, де гори спокійні та твердь земна не хитаєть­
ся під ногами.

Милосердя і доброта — як два крила, на яких тримається людство.

В Україні проживає майже 2 млн. самотніх лю­дей. Близько 200 тис. з них цілком або частково не здатні обслуговувати себе. 15 тис. із них прожива­ють в будинках-інтернатах. їх об'єднує немічність, самотність. У злиднях живуть 150 тис. Близько ЗО тис. з них мешкають в напіврозвалених халупах. 70 тис. — ті, хто отримує мізерну пенсію. Чимало й таких, що існують на межі бідності. Сумні цифри, незвичні. Та це правда життя. Важко уявити, що люди страждають не тільки від того, що не щодня мають свіжий хліб, а й через те, що не чують вкрай необхідного «Добрий день».

       Учень

Кажімо більше добрих слів

Знайомим, друзям і коханим.

Нехай комусь тепліше стане

 Від зливи наших почуттів.

Нехай тих слів солодкий мед

Чиюсь загоїть рану...

 

—Чи можна бажати людині доброго дня із злим виразом обличчя?

 

Тлумачний словник пояснює так:

Привітний – той, що виявляє доброзичливість, привітність.

Бути привітним – значить радіти іншому, доброзичливим – бажати добра.

 

      Учениця

      Навчаймося добра,

Як вчаться мови діти,

Щоб потім все життя

Його творить святе.

Плекаймо крізь роки

 Троянди ніжні й жито,

Тримаймо у серцях,

Як сонце золоте.

Даруймо для людей

Погожі дні весняні,

Щоб щирим садом вік

Святився небокрай,

Щоби беріз пісні

Лунали до нестями

 І повнився добром

Наш дім і рідний край.

 

—А зараз, діти, послухайте оповідання у запису, доберіть до нього заголовок. («Святковий обід», «Ба­буся хвора», «Будь справжньою людиною» )

—Назвіть усіх членів родини Ніни.

—Хто був найстаршим, а хто — найменшим?

—Який настрій панував у родині до розмови
Ніни з мамою і після неї?

—Чому слова Ніни так вразили маму?

—Поясніть, як ви зрозуміли побажання матері «Будь справжньою людиною».

—Як ви вважаєте, чи зрозуміла Ніна свою по­милку?

—Якщо так, то спробуйте продовжити це опові­дання.

— Як би ви вчинили у такому випадку?
Прислів'я

Хто бабусю має, той потіху знає?

Там бабусині руки, де онуки.

Озуомів сокриводитои — уомоій воибаочитиося.
(Закресли всі букви О і прочитай прислів'я.)

— Чи можна це прислів'я віднести до прослуха­ного оповідання?

Інсценізація оповідання «Просто дідусь».

— До яких роздумів спонукає вас ця інсценіза­ція? Чого вона вчить? (Робити гарні, добрі справи.)

Читання оповідань В. Сухомлинського «Добре слово» (учителем), «Як важко бути людиною» (ученицею).

                                           ДОБРЕ СЛОВО

 Була собі дівчинка Оля. Коли їй виповнилося 7 років, вона занедужала. Простудилася і злягла. Танула дівчинка на очах.

До нещасної Олі приходили родичі. Кожен при­носив що-небудь смачне і поживне: липовий мед, масло, лісові ягоди та горіхи, бульйон із курячого. Кожен казав: «Треба добре харчуватися і недуга  втече».

Оленка їла, та нічого не допомагало. Дівчинки шве ледве підводилася з постелі. Якось біля її ліжечка зібралися усі родичі. Дідусь Панас і каже: «Чогось їй не вистачає, а чого — і сам не збагну».

Коли це відчиняються двері і до хати заходить столітня прабабуся Надія. Підійшла вона до лі­жечка хворої, взяла Олину ручку у свою зморщену руку і каже: «Немає в мені ні меду, ні горіхів, ні ягід. Стара я, нічого не бачу. Принесла і тобі, мила моя правнучко, один-однісінький подарунок — щире бажання, аби ти, моя квіточка, студше видужала».

Така могутня сила любові були в цьому доброму слові що маленьке Олине сердечко забилося частіше, щічки стали рум'яні, в очах спалахнули радісні вогники.

—Ось, чого їй не вистачало, — сказав дід Па­нас,— доброго слова.

—То чого не вистачало Олі? (Доброго слова)

                                

                                            ЯК ВАЖКО БУТИ ЛЮДИНОЮ

 Діти поверталися з лісу. Вони ходили в далекийпохід. Шлях додому пролягав через невеликий :утірець, що лежить в долині за кілька кілометрів від села.

Зтомлені, знесилені діти ледве дійшли до хутіра. Вони зайшли в крайню хату і попросили води. Жінка витягла з колодязя води, а сама пішла до хати. Діти напилися, відпочили на траві. Де й узялися сили. Відійшли з кілометр від хутірця. Марійка згадала: «А ми ж не подякували жінці за воду». Діти зупинилися. «Справді, забули подякувати. Ну, що каже Роман, це не велика біда. Хіба варто повертатися через таку дрібницю? » « Варто », — наполягає ніарійка. «Чому? Ну, скажи, чому треба обов'язково ж зробити? — питає Роман.— Адже ми ж так потомилися». «Бо ми люди. Якби ми були телята, можна було б не повертатися». Марійка обернулася і рушила назад. А за нею пішли всі, Роман також.

—Чого вчить ця казочка? (Залишити після себе добрий слід.)

—Прослухавши ці казки, скажіть, будь ласка, чим збагатилася ваша душа? (Потрібно бути добрими, допомагати в біді, залишати після себе лише добрий слід.)

— 

Дидактична гра «Оціни вчинок»

1. Тато купив яблук. Вони буди дуже запашні. Наталя знала, що бабуся дуже любить яблука. Бабуся жила близенько, зовсім поруч. Наталя дуже любила
 свою бабусю й захотіла пригостити її фруктами.
Наталя  набрала повний кошик яблук. Нести було важко. Наталя пронесла трохи, але далі нести кошик не вистачило  сили. Дівчинка зупинилася й подумала: «Що ж робити?»

— Як ви гадаєте, чи донесла дівчинка яблука бабусі?

— Уявіть і розкажіть, що трапилось з Наталкою далі?

Дівчинка і хлопчик несуть удвох кошик і про щось розмовляють.

—Чи задоволена Наталя? Чому?

—Що відчуває хлопчик, допомагаючи дівчинці нести кошик?

— Згадайте вчинки, якими ви порадували інших.
Висновок: товаришеві потрібно допомагати.

2. Діти побачили гойдалку. Всім захотілося на ній - погойдатися. Першою сіла Таня, а Валя почала її розгойдувати. Підійшов Вова. Він теж хоче по­гойдатися.

Що роблять дівчатка? Одна дівчинка тримає гой­далку, інша проганяє хлопчика. Він похнюпився, прикро вражений.

—Чи правильно вчиняють дівчатка?

—Які обличчя у дівчаток?

—Чи подобається хлопчикові таке ставлення?

—    Чому ви вважаєте, що йому прикро?
Висновок: іграшками потрібно ділитися або гра­тися по черзі.

— Як би ви вчинили на місці дітей?

3. Тато дає хлопчикові коробку цукерок та іграшку. Поряд — мама. У Вови день народження.
Мама і тато купили йому в подарунок іграшкового ведмедя та цукерки, щоб він пригостив дітей у ди­тячому садку.

—Що зробить Вова з цукерками?

—Який настрій у Вови? З чого він радіє?

— Як би ви вчинили на його місці?
Висновок: будь привітним. Завжди намагайся зробити іншому приємне, поділись ласощами, гос­тинцями.

4. Олег і Вася запросили Катю покататися на сан­ках. Катябоялася з'їжджати з гірки. Олег сказав, що це зовсім не страшно, на підтвердження з'їхав сам.

Катя сіла на санки, але на середині гірки сан­ки перекинулися, і Катя опинилася в снігу, сидить і плаче. Хлопчики проходять повз неї.

—Як поведуться хлопчики?

—Чи можна назвати їх чуйними?

— Що б ви зробили на їхньому місці? (Допоміг би дівчинці піднятися, привіз би санки, сів і з'їхав з нею разом.)

Висновок: прийди на допомогу, якщо бачиш, що хтось упав і плаче — підійди, підніми, заспокой, утіш.

5.  Зима. Дідусь ішов тротуаром, підсковзнувся і впав. Петрик підійшов до дідуся, допоміг йому під­нятися. Я вважаю, що... (Петрик чемний, добрий і вихований хлопчик).

6.  Одного разу Сергійко вийшов на галявинку. Він дуже зрадів, побачивши таку прекрасну приро­ду, ліг на пухкеньку травичку і подивився навколо. «А як пахнуть прекрасні квіти!» — говорив він сам собі. У цей час хлопчик побачив, що його дідусь ру­бає дрова.

Висновок: Отже,ростіть чуйними,доброзичливими,бо це -кращі риси людини,які так потрібні сьогодні нашій Україні.