четвер, 21 березня 2019 р.

Всесвітній день поезії


Згідно резолюції 30-ї сесії ЮНЕСКО, яка проходила в 1999 році в Парижі, було прийнято рішення щорічно відзначати Всесвітній день поезії(World Poetry Day). Основна ідея цього свята полягає у збереженні зникаючих мов, розвитку літературного жанру, поширенні поетичного руху в усьому світі.

День поезії першими стали відзначати в американському штаті Огайо в 1938 році. Пізніше ініціатива поширилася і на інші території, охопивши всю планету. І це правильно. Адже мистецтво притягує добро, отже, збагачує наш духовний світ цінностями на якісно іншому рівні.
У рамках цього дня проходить масштабний фестиваль поезії «Поетичні вечори Струги», організований в невеликому македонському містечку Струга в 1961 році. До 1966 року цей фестиваль отримав міжнародний статус і заснував премію «Золотий вінець», яку щорічно вручають найкращому поетові світу.
В Україні Всесвітній день поезії відзначають на державному рівні. У літературних музеях проходять лекції, що піднімають тему поетичної спадщини і сучасних ідей. У бібліотеках проводять презентації літературних новинок. У засобах масової інформації публікують вірші найбільш талановитих майстрів художнього слова, розкриваючи перед читацькою аудиторією нові тенденції у розвитку поезії.
Поезія збагачує наш внутрішній світ. І буде правильним згадувати про неї не тільки 21 березня, оскільки вірші спонукають мрії втілювати в реальність, фарбуючи життя в насичений колір
.

Вважається, що перший поетичний твір був написаний у 23 столітті до нашої ери. Це вірші-гімни аккадської принцеси і верховної жриці, відомої як Енхедуанна. Гімни Енхедуанни вважалися священними.
Віршована форма аж до епохи Відродження шанувалася в Європі як одна з основних умов краси і була практично єдиним інструментом перетворення слова на мистецтво.
   Поезія – це завжди крок вперед
   від суєти, буденної нудоти
   у стан душі, окриленої в лет,
   до неба слів, до вільної свободи.
                                         О. Олехо

Всесві́тній день пое́зії — свято, яке відзначається щороку 21 березня. Встановлено 1999 року ухвалою 30-ої сесії ЮНЕСКО. Вперше відзначено 21 березня 2000 року.

Поезія… Таке коротке і змістовне слово! Вона і втішить, і пригорне, і приголубить. Поетичне слово здатне проникати в таємниці людської душі, закликати людину мислити образами, допомагає спілкуванню, розширює кругозір.


             "ПОЕЗІЯ - СЛОВО!..ПОЕЗІЯ - ПІСНЯ,
              ПОЕЗІЯ - ВІЛЬНА ДУША.
             ДЕ СЕРЦЕ РОЗКРИЛЕ –
            ТАМ ДУМА ПРОВІСНА
           У ВІРШАХ БЕЗСМЕРТЯ ЗВІЩА."
                                                 Д.ТЕРНІВСЬКИЙ

вівторок, 19 березня 2019 р.

                  Тарас Шевченко.



 Розповідь про письменника, його дитинство
Великий український письменник Тарас Шевченко народився в невеличкому селі Моринці, що на Черкащині у 1814 році в бідній селянській родині. Сім’я Шевченків була кріпаками у великого магната та сенатора В. Енгельгардта.
Крім маленького Тараса в сім’ї Григорія Шевченка було ще два брата та чотири сестри. Але дітлахи цієї великої родини дуже швидко осиротіли. Тарасу було всього дев’ять років, коли померла його мати, а в дванадцять років у майбутнього поета помер і батько.



Дитинство Т.Г.Шевченко
Дитинство юного Тараса пройшло у селах Моринці та Кирилівка. З самого раннього дитинства у майбутнього письменника була велика жага до малювання. Свій малярський талант він залишав повсюди, де тільки було можна – і на стінах, і на дверях, і на воротах. Спочатку Тарас Шевченко для своїх малюнків використовував вугілля, потім крейду, а коли, навчаючись у школі, зміг придбати папір та олівець, то пристрасть до малювання ще більше зросла.
У восьмирічному віці хлопчик, щоб навчитися грамоті, поступає на навчання до місцевого вчителя-дяка. Але шкільне навчання дитині було не до вподоби, і він тікає в село Лисянку, а потім в Тарасівню до дяка-маляра, сподіваючись пізнати всі таємниці малярства. Але дяк не визнав талант до малювання у юного Шевченка, визнавши його не здатним до цього мистецтва.
Юність Тараса
В свої неповні шістнадцять років юнак потрапляє на службу до поміщика Енгельгардта в ролі кухарчука, а згодом і козачка. Але на відміну від дяка, поміщик помічає пристрасть Тараса до малювання і вирішує віддати свого кріпака на навчання до Віленського університету. У Вільні Тарас Шевченко на протязі півтора року навчався у знаменитого портретиста Яна Рустема.
Переїжджаючи до Санкт-Петербургу, поміщик бере з собою і Тараса та направляє його на навчання цехового майстра В.Ширяєва. Нарешті доля посміхнулася Тарасу Шевченку, і він не тільки почав займатися цікавою справою, відвідувати Ермітаж та змальовувати статуї в Літньому саду, а й познайомився з такими видатними діячами, як К.Брюллов та В.Жуковський.


Творчі роки поета та художника Т.Г.Шевченко
Коли Шевченкові біло двадцять чотири роки, його друзі вирішили подарувати талановитому митцю волю та викупити його з кріпацтва. Одержавши кошти від продажу своєї картини, К.Брюлов віддає їх Енгельгарду, і Тарас Шевченко отримує свободу.
Після одержання свободи Шевченко з завзяттям береться за вивчення наук та вступає до Петербурзької академії мистецтва. В цей час, також за сприянням друзів, Т.Г.Шевченко видає в світ свою першу книгу віршів під назвою «Кобзар». Вихід цього збірника став справжнім вибухом. Поезія Шевченка зачаровувала своєю виразністю, простотою, вона зароджувала натхнення та пробуджувала прагнення до волі, виховувала патріотизм та національну гідність.
І якщо людське суспільство було у захваті від талановитого митця, то для царського уряду Шевченко ніс небезпеку. Йому заборонили писати і малювати та на довгих десять років заслали у солдати.
Але незважаючи на короткий життєвий шлях, Тарас Шевченко вніс великий вклад в розвиток національної літератури та мистецтва. За роки свого життя митець написав велику кількість різних творів, він є автором понад тисячі художніх робіт, пейзажів, портретів.
Особливе місце серед видань автора посідає його книжка «Буквар», яку він написав для дітей бідних верств населення. Ця читанка стала першою демократичною книжкою в Україні та продавалася лише за три копійки, що її мали змогу купити найбідніші.
Багато ще різних підручників для школярів мріяв написати Тарас Шевченко, але передчасна смерть поета не дала змоги здійснити ці плани.
У 1861 році 10 травня Т.Г.Шевченка не стало. Його було поховано в Петербурзі на Смоленському кладовищі. Але згодом поета перепоховали там, де він сам заповів. Зараз могила видатного українського поета, письменника та творчої людини знаходиться над Дніпром біля Канева.

Дитинство Кобзаря


                                    (1814-1837)

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 р. у селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у родині Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко.
Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта Василя Васильовича Енгельгардта - поміщика, що володів 50 тис. кріпаків і був власником близько 160 тис. десятин землі. До володінь Енгельгардта належали також села Моринці і Кирилівка, де проходило дитинство малого Тараса.
Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки. У родині, крім Тараса, було 6 дітей - старші сестри Катерина та Марія, брат Микита, молодші сестри Ярина, Марія, брат Йосип. У 1843 року Шевченко змалює хату у Кирилівці, де провів своє дитинство.
У восьмирічному віці батько віддав Тараса до школи до кирилівського дячка-вчителя Павла Рубана.
В 1823, коли Тарасу було дев'ять років, померла мати. Батько одружився в друге на Оксані Терещенко, яка сиріт не взлюбила.
В 1825 році помер і батько Тараса. Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, що став опікуном сиріт. Тут йому довелося пасти свині, працювати разом з наймитами. Тарас не витримує такого життя і переходить школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, де його життя було напівголодним. Звідти він тікає у Лисянку до диякона-живописця. Тут йому довелось великими відрами носити воду із річки Тікач і розтирати фарби. На четвертий день Тарас утікає у село Тарасівку до дяка-маляра, але дяк відмовив йому. Втративши надію стати маляром Тарас повертається до Кирилівки і пасе громадську череду. У 1827 році Шевченко наймитував у кирилівського священника Григорія Кошиця.
З ранніх років Тарас цікавився народною творчістю, у дяків він навчився читати і писати. Рано виявився у хлопця хист до малювання, який помітив маляр з села Хлипнівці, але Тарасу було вже чотирнадцять років і його зробили козачком П. Енгельгардта.
Восени 1829 року разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до міста Вільно. Помітивши нахил козачка до малювання Енгельгардт віддає Тараса вчитися до досвідченого майстра, можливо, Яна Рустемаса.
У 1831 році сімнадцятирічний Шевченко приїздить до Петербурга, куди було переведено Енгельгардта. У 1832 році Енгельгардт законтрактував Шевченка на чотири роки Ширяєву - різних живописних справ майстру.
У 1836 році Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує театр у Петербурзі. У цьому ж році він знайомиться з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком. Пізніше відбувається знайомство художника-кріпака з Гребінкою, Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим.
У лютому 1837 року Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові (неофіційно) відвідувати навчальні класи.
У квітні 1837 року Брюллов створює портрет Жуковського, який був розіграний у лотереї за 2500 карбованців. За ці гроші було викуплено Тараса Шевченка з кріпацтва. 25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова йому була вручена Жуковським відпускна.