НІХТО НЕ ЗАБУТИЙ, НІЩО НЕ ЗАБУТЕ!

Виховний захід

 Мета: розширювати знання дітей про свято 9 Травня та події Другої світової війни; вчити бути вдячними воїнам-визволителям за перемогу над на-цистами; розширити, уточнити знання й уявлення учнів про трагічні дні війни; виховувати гордість за Славетних пращурів.

ХІД ЗАХОДУ

Бібліотекар.  День 9 Травня 1945 року знає весь світ. Як тихо стало на землі! Лише співають солов'ї, до світла тягнеться крізь руїни трава!

   Швидко, мов весняні струмки, спливають роки, квітнуть дерева, половіють жита, приходять у світ нові люди. Але не старіє, не зникає пам'ять тих літ.

1.У день глибокого квітучого маю

До тебе, людино, звертаюсь, волаю.

Залиш на хвилину щоденні турботи,

З собою побудь у глибокій скорботі.

2.Згадай чоловіка, товариша, брата,

Дружину, сестру чи посивілую матір.

Усіх, хто кував перемогу й загинув

За тебе, за мене, за всю Батьківщину.

3.Хто фронтом звитяги йшов поруч з тобою,

Боровся з нацизмом і гинув у бою.

Хто Месником смілим тоді партизанив І ворога нищив героєм незнаним.

Згадай їх усіх, замордованих, вбитих І гідно живи їх життям недожитим.

4.Чимало свят дарує нам весна,

Як в рідний дім повернення з дороги.

Та є найбільш хвилюючим для нас

Величне свято Перемоги.

Це свято не затьмариться в віках,

В цей день нестимуть люди завжди квіти.

Не обміліє пам'яті ріка —          І

В серцях нащадків буде жити.

Бібліотекар. У світанковій червневій імлі 1941 року на нашу країну раптово напали нацисти. Вони бомбили, розорювали наші міста і села, убивали, жінок і дітей. Війна була жорстокою.

5.Чому цей світ такий жорстокий?

Навіщо нам ота війна?

Страждають діти, гинуть люди,

А скільки знищено добра!

6.На час покрилась тьмою ночі

Свята омріяца земля,

І чобіт варвара толоче

Твої сади, твої поля.

Над тілом обгорілої дитини

Схилилась мати:

«Люлі, сину, спать...»

Розмотувала бережно ряднину

І знову починала навивать.

Бібліотекар. Страшною і кривавою була та війна — найжорстокішою з війн в історії людства. Утягнувши у свій кривавий вир майже всі народи світу, вона завдала нашій землі страшних руїн, знищила неоціненні скарби, які людство накопичило впродовж тисячоліть.

І серце затискається в солдата: Сплюндрована, розтоптана, розп'ята Лежить у темряві його земля — і звідтіля Все чуються йому тужливі крики: — Прийдіть, пометіться за криваві ріки, за рани!

Сорок перший. Найтяжчий. Гіркі шляхи відступу. Згарища на місці сіл, чорні руїни там, де зовсім недавно вирувало щасливе життя. Рік небаченої людської мужності. Безприкладна повість людської стійкості. До останнього патрона. До останнього подиху...

 Протягом майже 4 років тривала битва з ворогом. Шлях до перемоги був довгим і. важким. Битва за Київ, Одесу, Севастополь і багато інших міст. У цих жорстоких і кровопролитних боях наші солдати проявляли зразки мужності й героїзму, що згодом забезпечило перемогу над ворогом.

Фашистських атак ми немало відбили І ще доведеться відбити немало,— Та де ми, гвардійці, в бою відступали?

Згадайте про бій за Москву на узліссі

І як там стояли на смерть двадцять вісім.

За ними — Москва, а за нами — Дніпро,

Поля України і наше добро.

Не можна, солдати, й на крок відступати,

Так будемо, браття, скону стояти!

Біблотекар .І сьогодні ми знову переживаємо біль, згадуємо подвиг героїв, які в облозі, задихаючись від ран, від спраги, нестачі снарядів, відповідали на всі ультиматуми ворога командою: «Вогонь!».

І ми зрозуміли: не десь і не хтось,

А тут ось на смерть ми станем.

Станемо тут! Хоч би довелось   .

Бачити світ востаннє.

— Залп на себе? — ... Горять бинти.

Граната остання рветься...

Умерти? Не вмерти — перемогти! —

Струмує із серця в серце.

   Неспокійна пам'ять воскрешає перед нами епізоди битв тих років. Бій за Дніпро для багатьох воїнів, які брали в ньому участь, залишився останньою вершиною — символом солдатського подвигу. Честі й доблесті.

  Тут бій колись лунав за берег правий, Стогнав метал, Дніпро до дна кипів, Тут батальйони йшли на переправу Крізь дикі хащі вогняних стовпів. І досі тут живе відлуння бою, Земля громами виповнена вщерть, •   Тут сто смертей гуло над головою Тих, хто прийняв свою єдину смерть.

  Ця війна була особливою. Вона називалася Великою Вітчизняною, бо вся країна постала на боротьбу з ворогом. Свою частку в перемогу внесли і діти. У роки війни тисячі їх боролися на фронті, в діючій армії, підпіллі, партизанських загонах.

За Батьківщину в боях умирали

Однаково дорослі і малі...

За довгі роки ми не розшукали

Усіх могил солдатських на землі.

Там сплять твої ровесники-орлята-:

Тепер уже були б із них орли!

Схилися ж над могилами солдатів,

Що у боях за тебе полягли.

►► Інсценізація уривка

з оповідання О. Довженка «Мати»

Біжить Василь, увесь мокрий од довгого бою, біжить у великій тривозі. Як же він бився перед рідним селом! Розвідником був, нищив точки, роніс гранатою дзота, що був колись дядьку за хату. Прогнали ворога. Пробіг Василь усе село, все те, що звалося колись селом. Дві сотні печищ, спалені сади, ями і безліч одубілих ворогів у багнищі й крові.

—           Мамо, де ви? Це я, Василь, живий... Я вбив їх, мамо, коло двох сотень... Де ви?.. Підбіг Василь до двору. Отут був двір під самою горою.

—           Мамо, матінко моя, де ви? Рідна, чому ж ви мене не стрічаєте? Чом не чую вашого тихого голосу? Де ви, голубко, матінко моя сива?

 Спинився Василь коло хати, а хати немає. Василь у двір — нема двору. У сад — нема саду. Тільки одна стара груша, а на груші — мати. О тихий О незабутній смутку... 1-й ведучий. Матері першими відчули на собі вітри війни. Вони віддавали їй своїх синів. Ріки материнських сліз і безкрайнє море чекання.

  Матінко рідна, матусю ласкава! В горі пекучому, в лютій журбі Бродиш ти десь по дорогах кривавих, Ждеш, виглядаєш розради собі.       *

   Змучилось серце моє за тобою, Вітром би мчав над горбами доріг, Соколом знявся б над Россю рікою, Голубом сів би на рідний поріг.

  Мамо-лебедонько! Щирого слова, Знаю, дойде аж до тебе луна. Слухай же, матінко, скоро вже знову Рястом розквітне на серці весна. Ми пронесем через ріки і гори Помсти святої вогненну грозу. Чорною кров'ю оплатить нам ворог Кожну твою материнську сльозу.

►► Інсценізація

  Побачила себе мати молодою. Лежить вона навесні у садочку, а по зеленій ніжній травиці, виставивши вперед рученята, йде до неї нетвердою ще ходою її синок, її біляве щастя. Дитина сміялася від щастя — велика красуня-бабка сіла на білу сорочку сина. Мати схопилася, підкинула своє дитя, зловила, цілує і сміється, сміється...

  Раптом наче прокинулася — застогнала од болю, од нестями — де ж він, її Гриша?

Знову потягли стареньку неньку на допити.

 —          Де син? Чого мовчиш, стара дурепо? Де твій Гришка? Кажи!

Підскочив поліцай, вдарив у груди. Звалив на підлогу. Бив, топтав по-звірячому ногами.

—           Де?.. Кажи, де?..

Мати мовчала, лише тихенько зойкала, підібгавши коліна до грудей, закриваючи голову руками. Знепритомніла... Та у відповідь чули з розбитих губ:

—           Не знаю.

Не вбили її кати, протримали ще в холодній клуні та й вигнали з двору:

—           Іди собі!

Не пішла, полізла додому.

  Спливають роки, але пам'ять людська жива. Слухайте! Дивіться! Запам' ятовуйте! Небагато вже залишилося ветеранів Другої світової, солдатських удів. Сивина вкрила їхні скроні, зморшки, як дороги болю, на обличчях. Рани війни озиваються в серцях дітей та онуків, дружин та матерів загиблих. Рани війни болять і досі.

  Давно зрівнялися із землею траншеї, заросли травою окопи. На полум'яних дорогах залишили¬ся незліченні могили. Скільки років минуло, але й сьогодні в очах ветеранів вргніють шляхи війни. Вони пам'ятають страшні бої, які точилися там, де нині колосяться ниви, буяють квіти, дзвенить пташиний спів.

  Та час невблаганний. Дедалі більше йде з життя сивочолих ветеранів, обпалених вогнем війни. Скільки б років не відходило у вічність, але людська пам'ять берегтиме у своїх глибинах те, що змушує серце не лише озватися радістю, але й здригнутися від невимовного болю співчуття до тих, чиє життя було коротким, обірваним чи осиротілим.

Ми думаєм про вас,

Хто не вернувся з битви.

Ми пам'ятаєм вас і через гони літ.

Ми будемо за вас свій отчий край любити

І на землі своїй лишати добрий слід.